Інтерактивна культурно-туристична мапа Хмельниччини

Побудована в часи, коли в східній Європі шляхом злиття зароджувалося одна з наймогутніших держав, щоб принести на ці землі “золоте століття” благоденства і процвітання – створення Речі Посполитої згідно Люблінської унії від 1569 принесло з собою величезні фінансові вкладення, спрямовані не тільки на створення системи взаємопов’язаних укріплених форпостів для захисту від посягань вороже налаштованих сусідів, але й на активну підтримку культурно-просвітницького розвитку в них. В той час у ланцюжку найважливіших оборонних міст-фортець нової федеративної країни не останню роль грав Кам’янець-Подільський з його унікальним природним ландшафтом (ізольованість від “великої землі” глибоким каньйоном Смотрича) і місцем розташування на перехресті торгових шляхів. Тому в другій половині XVI століття саме підвищенню його обороноздатності влада приділяла особливу увагу, тоді ж і була модернізована система фортифікаційних укріплень по зовнішньому краю плато, що складалася з довгих ділянок оборонної стіни з чергуючимися дозорними вежами. Східні рубежі охороняла закріплена за гончарним цехом башта, будівництво якої було остаточно завершено в 1583 році (про що наочно свідчить збережена до наших днів пам’ятна табличка на фасаді). У турботах про підтримку в необхідному задовільному стані Гончарна вежа трохи менше століття після будівництва (1669 року) відремонтували, щоб вже через три роки під час запеклих боїв польсько-турецької війни вона, прийнявши на себе один з основних ударів османської армії, впала в руїнах. Відразу ж після відновлення прав Речі Посполитої на володіння Поділлям згідно Карловіцкого мирного договору від 1699 владою було розпочато відновлення кам’янецьких міських укріплень, в тому числі і східного їх представника, хоча у видозміненому образі і під назвою Різницької. Минулі потім два з половиною століття, не дивлячись на війни та зміну підданства на російське, мало відбилися на зовнішності Гончарної вежі Кам’янця, і лише реконструкція 1963-го повернула їй первісний вигляд – загострений конус даху зайняв своє місце. Зараз твердиня, будучи одним з численних пам’ятників міської архітектури, захищається державою як одна зі складових Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника, що принесло їй стабільність у плані підтримки історичної автентичності оборонного зодчества XVIстоліття.

Гончарна вежа, що захищає східні підступи плато в петлі Смотрича на відстані двадцять два метри від берегової лінії, зараз, як і на зорі свого існування, являє собою вписаний в ландшафт крутого схилу кам’яний циліндр діаметром тринадцять метрів з перепадом висоти від трьох до п’яти ярусів при невеликому позитивному ухилі, що закінчуються різким скосом на вершині біля високого круглого односхилого даху (після реконструкції початку XVIII століття її вінчало зубчасте завершення).

Розташований із заходу (з боку міста) вхід у вежу на рівні третього ярусу у двох з половиною метровій товщі стін підкреслено білокамінним обрамленням наличників вікна та пам’ятною табличкою з датою споруди і гербом. Обороноздатність східного форпосту Кам’янця забезпечували обабічрозширюючися щоки бійниць з перемичкою трехцентрового обрису (на третьому ярусі – архітравні) на кожному рівні. З внутрішніх особливостей вежі варто відзначити поярусно розташовані ніші камінів південно-західної стіни, димохідні канали яких колись трьома отворами виходили в трубу біля її вершини.