Покровська церква (Сутківці)
Адреса: с.Сутківці, Ярмолинецький район
Церква Покрову Пресвятої Богородиці — мурована сакральна споруда оборонного типу, збудована на честь свята Покрови. Розташована у селі Сутківцях Ярмолинецького району Хмельницької області; репрезентує одночасно фортецю і храм. За своєю архітектурою і плануванням їй немає рівних в Європі. Жодна інша церква не схожа на неї. Зазвичай церкви слугували додатковими оборонними спорудами у фортифікаційному оборонному замковому комплексі, проте Покровська церква будувалась так що сама могла тримати оборону та вести оборонні дії. Покровська церква — унікальний взірець оборонного будівництва Поділля, нині є діючим храмом і музеєм, який відвідують численні українські й зарубіжні туристи. Вона є одним з найдавніших в Україні оборонних храмів і єдиним середньовічним оборонним храмом тетраконхового типу. Найближчим аналогом церкви-донжону є донжон в Етампі (Франція). Первинно Покровська церква-фортеця у Сутківцях була споруджена як оборонна споруда — село стояло на Кучманському шляху, звичному маршрутові набігів татар на Поділля. У 1476 р. фортецю перебудували під церкву. З'явилась двоярусна дерев'яна дзвіниця, кам'яні стіни завтовшки 1,5-1,6 м. Церква стоїть на горі, чиста, біла, з товстелезними мурами. Ці мури складені з дрібного каменю, залитого спеціальним вапняковим розчином — така маса за кілька століть стала майже монолітом. Свято-Покровський храм — унікальна пам'ятка середньовічної культово-військової архітектури ХV—ХVІ ст. Збудовано його 1476 року — поруч із невеликим замком, від якого вціліла тільки одна вежа. А в ХV ст. це був оборонний комплекс, з'єднаний підземним ходом, який, за легендою, вів аж до стародавнього Кам'янця. Втім, усі легенди на Поділлі розповідають про розгалужену систему стародавніх підземних ходів, що начебто вели аж до Кам'янця, хоч ніхто цього не довів і не перевірив, бо ходи з древніх фортець зруйновані й засипані. Але ж ніхто й не спростував цих романтичних гіпотез, які могли б надихнути не на один фільм, роман і добрий десяток туристичних маршрутів. А в Сутківцях таки мали бути таємні ходи на випадок небезпеки — адже небезпека в ХV ст. тут чигала скрізь. Бо поруч, як вже сказано вище, пролягав Кучманський шлях, яким татари щоразу проривалися на Поділля і Червону Русь — по ясир. Утім, навіть якщо ці легенди просто вигадка, тут усе одно є на що подивитися й подивуватися.
Дослідники вважають дуже вдалим вибір місцевості для храму, її рельєф — материкова частина схилу над річкою Ушицею. Молитовно-оборонна твердиня панувала над усім довкіллям. З веж храму, розташованого на висоті 200 метрів від рівня підошви гори Сутків, добре проглядалася вся долина, а отже, залога могла успішно відбивати ворожі навали татарських орд. Можливо, храм був прихистком для місцевого люду в період панування турків на Поділлі у 1672—1699 рр. Відомий краєзнавець, дослідник історії Поділля протоієрей Юхим Сіцінський (1859—1937) так описує Сутковецьку церкву-фортецю: "План цієї церкви — рівнораменний хрест із заокругленнями на чотирьох кінцях. На трьох кінцях хрестового плану стоять три муровані абсиди, що мають зовнішній вигляд замкових башт з амбразурами й стрільницями. На четвертому кінці хрестового плану стоїть дзвіниця — знизу мурована, а нагорі — дерев'яна, з двома поверхами українського типу. Весь будинок має два поверхи: у долішньому поверсі міститься власне церква, а горішній поверх правив для оборони".
Покровська церква у Сутківцях надзвичайно цікава в архітектурному плані, її фортечна вежа у формі квітки з чотирма пелюстками, з поясом бійниць під дахом - непорушна і неприступна. За більше ніж п'ять сотень років, протримавшись серед значної кількості армій, та держав навколо, церква залишається непорушною та величною. Вона приваблює відвідувачів, манить до себе величчю і могутністю та являється пам'ятником архітектури та будівництва. У 16 столітті стіни першого ярусу було розписано фресковим живописом; його фрагменти збереглися й донині. У 2-й половині XVIII століття над притвором було поставлено двоярусну дерев'яну дзвіницю з бароковою главкою. Ймовірно, тоді ж західний фасад споруди переробили на парадний і облаштували там вхід до храму. За об'ємно-планувальним вирішенням Сутковецька Покровська церква-фортеця належить до типу чотириконхових споруд: з центральним об'ємом (10 х 11 м) і чотирма напівциліндричними баштами, що примикають до нього. Західний півкруг по фасаду і на всю висоту стін розкрепований прямою ділянкою 3,8 м. Стіни завтовшки 1,5-1,8 м, з дрібного каменю, залитого вапняковим розчином. Перекриття над першим ярусом являють собою систему цегляних хрестових і конхових склепінь з розпалубками на нервюрах. У центральному просторі вони спираються на стовп, утворюючи по його кутах віялові пучки нервюр; у півкругах, відокремлених від центрального простору арками, деяку подобу зірчастого склепіння. У місцях опертя нервюр закладені консольні блоки різного малюнку, в шелизі — замкові брили з геральдичними щитами. Сходи на другий поверх — внутрішньостінні, кам'яні. Фасади спершу були вкриті затиркою вохристого кольору з домішкою товченої цегли. На другому ярусі збереглися бійниці-машикулі (для підніжного бою), центральний машикуль над входом, нижня частина стовпа, що піднімався з підвального ярусу і підтримував шатровий дах (основу стовпа можна оглянути в підвальному ярусі). Збереглися нижні частини щипців, розібраних і рівні даху. На другому ярусі становлять інтерес наріжні вежечки-бартизани по кутах центрального об'єму церкви. Фрески частково існують під цементним тиньком. Вони датуються 16 ст., поверх них — залишки олійного живопису 19 ст., втраченого під час самодіяльного ремонту 1990-х років. Під самим храмом були підвали, де було виявлено багато людських останків. Крім того, до Сутковецького замку вів підземний хід. Пам'ятка є витвором будівельного мистецтва XIV–XVIII століть, що не має аналогів за своїм архітектурно-планувальним вирішенням у країні.
У 1894 та пізніше у 1903 роках споруда піддалася реконструкції з розбиранням щипців; стрункі ґонтові дахи були замінені пологими бляшаними. Внаслідок цієї серії реконструкцій церква втратила давні готичні і барокові форми та набула рис, типових для єпархіальних церков, поширених у Російській імперії. Під час радянських антирелігійних гонінь храм двічі закривали: з 1939 по 1942 рік та з 1946 по 1989 рік. В результаті самодіяльного непрофесійного ремонту 1990-х років пам'ятку було оштукатурено ззовні і зсередини цементним розчином, що призвело до перезволоження стін і втрати більшої частини фрескового живопису. У 2006 році фахівцями було зафіксовано гостроаварійний стан споруди. Кардинальну реставрацію пам'ятки проведено у 2006–2009 роках за проектом відомих українських реставраторів Євгенії Пламеницької (1927–1994) та кандидата архітектурних наук Ольги Пламеницької. В результаті протиаварійних робіт проведено осушення стін храму, частково знято цементний тиньк, ліквідовано аварійний стан. Пам'ятці повернуто втрачений середньовічний дах, що спирався на центральний стовп за типом середньовічних башт-донжонів. Стовп повністю зберігся в першому ярусі, однак був розібраний в другому під час розбирання щипців (рештки нижньої частини збереглися). Відновлено частково зруйнований бойовий парапет з бійницями-машикулями на другому ярусі, оборонні галереї в інтер'єрі храму. Планується завершення реставрації з повним зняттям цементного тиньку і розкриттям фресок, відновлення інтер'єру храму, проведення благоустрою прилеглої території. Роботи проведено за кошти, виділені Міністерством регіонального розвитку та будівництва у 2007–2009 роках за клопотанням Ярмолинецької районної адміністрації та церковної громади села Сутківці.
З кінця 1980-х рр. у церкві правлять службу. А до того, за радянської влади, ця культова споруда впродовж 40 років була закрита — втім, як і до війни. Добре, що за тих атеїстичних часів її хоча б внесли до реєстру архітектурно-історичних пам'яток. Це — одна з окрас усіх підручників з історії архітектури. Однак безбожники довели храм до такого стану, що кілька років тому, коли уважна до національної культурної спадщини "помаранчева" влада виділила кошти на реставрацію древньої святині, звідти вивезли 120 вантажівок сміття. Тож, звісно, не до туристів було.