Палац Орловських (Маліївці)
Адреса: с Маліївці, Дунаєвецького району
Невеличке село Маліївці Дунаєвецького району розташоване на лівому березі річки Ушиця. Село знаходиться за 7-8 км. Від траси Чернівці – Житомир. Маліївці сміливо можна назвати наймальовничішим куточком Поділля. Крім палацу Орловських, з яким по красі, довершеності, витонченості, гармонії не може конкурувати жодна подільська резиденція, в Маліївцях збереглися:
старовинний парк з двома ставками та фонтанами;
водонапірна вежа, стилізована під замкову вежу;
головна атракція Маліївців - 18-метрова скеля з водоспадом і печерним гротом.
Найдавніша писемна згадка у 1493 році свідчить, що поселення належало шляхтичам Яну і Петру Малейовським, від прізвища яких село і отримало свою назву. Малейовські володіли Маліївцями та навколишніми землями до другої половини XVI ст. Упродовж наступних двох століть село належало по черзі Кавецьким, Пепловським, Туркулеям і Свирським. У 1785 році у тодішнього власника Юрія Свирського Маліївці придбав коронний надвірний ловчий Ян Онуфрій Орловський, який був фаворитом останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського.
Родина Орловських володіла чималими маєтностями на Поділлі. Проте саме у Маліївцях Ян Онуфрій Орловський вирішує облаштувати свою резиденцію. У 1788 році він закладає шикарний палац. Для будівництва якого запрошує вагомих на той час архітекторів - італійця Доменіко Мерліні і його учня Якова Кубицького. Палац постав у стилі раннього французького класицизму, а в його основу покладено класицистичну концепцію архітектора А. Палладіо з використанням стиля французьких резиденцій часів Людовика XVI. Палац збудовано прямокутним у плані із блоків місцевого пісковику, які згодом потемніли від часу. Оскільки палац розташовано на косогорі, з парадної (північної) сторони від має два поверхи, а з паркової (південної) - триповерховий. Про дату побудови нагадують цифри на фронтоні північного фасаду: "1788". А от герби Орловських "Любич" та Стажинських "Доліва", які колись теж прикрашали палац, збили за радянських часів.
Фасади палацу прикрашають центральні ризаліти з чотириколонними портиками тосканського ордера та бічні ризаліти, увінчані трикутними фронтонами. На центральному портику і на портиках з боку парку до недавніх часів містився герб Орловських "Любич". Колони центрального портику на рівні першого поверху замінюють пілястри, увінчані напівфігурами чотирьох могутніх атлантів, які тримають на своїх плечах балкон другого поверху.
На першому поверсі паркового фасаду між ризалітами є ефектна відкрита галерея із квадратних стовпів, які підтримують довгі балкони з різьбленими консолями та балюстраду. До східного фасаду палацу прибудований двоповерховий корпус, що спочатку служив оранжереєю з зимовим садом. У північному крилі збереглися парадні сходи з ажурною огорожею кінця XVIII ст.
Знайомство гостей з палацом починалося з архітектурних фресок на стінах вестибюлю. Звідси двоє маленьких дверей вели вниз до каплиці, що певний час виконувала функції філії костелу. Сюди також був вхід з південного боку палацу через бронзові двері.
Праворуч від вестибюлю запланували їдальню. Її стіни також прикрашали фрески: напроти вікон - панорама Неаполя з димлячим Везувієм, а на бічних стінах - романтичні пейзажі. З меблів у їдальні були лише стіл та стільці.
Кімнату ліворуч вестибюлю останній власник палацу Ксаверій Францішек Орловський облаштував під кабінет. Тут стояли книжні шафи з червоного дерева, а кілька картин польських художників, зокрема Генрiка Семiрадського, Яна Матейки, Юзефа Брандта, складали невелику галерею.
Художні портрети прикрашали стіни інших кімнат. Це були зображення представників родини, а також відомих постатей, зокрема портрет короля Станіслава Августа. Цінним раритетом палацової збірки стала картина в позолоченій бароковій оправі "Святе сімейство". Припускають, що її написав художник Рафаель Санті.
Найбільшу кімнату палацу - двоповерхову бальну залу - запроектували симетрично до вестибюлю. Її стіни зверху прикрашала ліпнина із рослинними елементами, а знизу - фрески на античну тему. На стелі по центру великої розетки кріпилася люстра з кришталевими підвісками.
Із бальної зали гості виходили на балкон з видом на парк, алеї, ставки та водоспад.
У деяких приміщеннях палацу залишилася ліпнина і стукові панно. В бальній залі, яку реставрували у 2005 році, на стінах є зображення музичних інструментів - ріжків, кларнетів, гітар, а на стелі - дві пишні розетки, з яких звисають люстри. Стіни були вкриті орнаментальними малюваннями, а міжвіконні простінки декоровані дзеркалами. Північну стіну обіднього залу займало живописне зображення “Виверження Везувію”. Власники зібрали в його стінах найбагатшу колекцію польського і західноєвропейського живопису, велику бібліотеку і архівні матеріали. Після смерті засновника маєтку Ян Онуфрій Орловський він перейшов до його єдиного сина, плоскирівського маршалка Адама Орловського (1780 - 1848). Після нього палац перебував у володінні його старшого сина Ігнатія. Але той був слабий розумом, і тому маєтком фактично управляв його брат Олександр (1718 - 1893). На початку ХХ століття Маліївцями володів племінник померлого Олександра Ігнатій Мечислав (1865 - 1926). Незабаром він продав палац разом з парком останньому власнику - Ксаверію Францишеку (1862 - 1929).
З початком Першої світової війни у 1914 році останній власник маєтку встиг вивезти до Франції найбільш цінне палацове начиння. Але частину колекції було втрачено по дорозі.
Частину цінностей врятував Ксаверій Орловський. На початку Першої Світової війни він депонував в Одеському банку 60 картин, які вивіз до Марселю у 1917 році. Проте, як зазначає у спогадах його син Карл-Стефан, батькові повернули лише два із тринадцяти ящиків срібла, не вистачало чотирьох тисяч книг, зникла нумізматична колекція
У 1917 році маєток було націоналізовано. Був намір навіть розібрати палац, але завдяки місцевому лікарю Е. Селецькому, дружина якого була родичкою Куйбишева, унікальну пам'ятку вдалося врятувати. Зараз в стінах колишнього палацу дитячий протитуберкульозний санаторій.
29 вересня 2009 року свій колишній родинний маєток у Маліївцях вперше відвідав правнук останнього власника палацу Каспер Красіцький.
На північ над палацу знаходиться ще одна цікава споруда - водонапірна башта, яка забезпечувала мешканців палаці водою. Збудована на початку ХІХ століття (за іншими даними – у 1900 році). На її даху знаходився оглядовий майданчик з флагштоком. Вежа стилізована під замкову башту, є круглою в плані і має висоту 25 метрів. Завершується вінцем машикулів – навісних бійниць. Віконні отвори прикрашені лиштвами. З обох сторін до башти примикає паркова огорожа, яка замикає по периметру фруктовий сад.
У центрі південної стіни паркової огорожі збереглася в’їзна брама маєтку, на пілонах якої стоять кам’яні вази.
Вважається, що резиденція польських магнатів Орловських могла сперечатись за розкішшю з палацами Франції. А навколишній парк навряд чи поступався уманській “Софіївці”.