Зіньковецький замок
Адреса: с.Зіньків, Віньковецького районуУ середині XV століття силами зіньківських міщан був споруджений замок, який став одним із найважливіших у мережі подільських фортець, що чинили опір татарським навалам. Він розташовувався на високому місці, що виходить з одного боку над глибокою й широкою долиною річки Ушиці, а з іншого боку – над глибоким яром. План замку – рівнобічний трикутник, боки якого мали по 85 метрів завдовжки. На кожному розі трикутника були великі шестигранні башти, дві з них – триповерхові, одна – чотириповерхова. Південна вежа належала до типу так званих башт-донжонів, тобто головних башт, які мали можливість захищатись окремо, до останнього. Між двома баштами, що височіли над долиною Ушиці, стояв великий триповерховий будинок, зовнішня стіна якого слугувала за фортечний мур. Інші два боки теж були прикриті десятиметровими мурами. Посередині, із боку міста, замок оточував глибокий рів, через який було перекинуто підвісний міст. Протягом XV - XVI ст. містечко було центром округи і відігравала досить значну роль в обороні подільських маєтків польської шляхти. Оскільки місто знаходилося на так званому Чорному шляху, то постійно зазнавало нападу татар. У 1453 році їх під Теребовлею розгромив зіньківський староста Ян Лящ. У 1516 році вони зазнали поразки під Зіньковим від Якова Сецигневського. Наймасштабнішого нападу Зіньків зазнав у 1524 року, коли 12 тисяч турків і татар спалили місто, але замок захопити не спромоглися.
1594 року замок від Одровонжів перейшов до Сенявських.
1651 року під час козацьких воєн був значно зруйнований. За Зборівською угодою був прикордоним містом між Поділлям і Україною.
1671 року Ульріх фон Вердум у своєму журналі відмітив, що місто Зіньків повністю зруйноване, тільки де не де були залишки міських мурів і руїни 2 церков. Замок стояв пусткою, гарно збудований за формою чотирикутника з 4 вежами по кутах. Неподалік замку стояв татарський табір. Замок належав Граначинавському. Місто було внизу понад річкою.
1672 року замок як і все Поділля перейшов під владу османської Туреччини. Турки зміцнили і укріпили замок.
1673 року Сенявський відібрав замок у турків.
1776 року замок належав Чарторийському, був мурований і оточений ровом.
1784 року замок належав Людовику Віртемберському. Його син почав будувати палац. Після другого поділу Польщі у 1793 році і захоплення Поділля Російською імперією Зіньків становиться звичайним повітовим містечком, а у 1796 році містечко повіт було приєднано до Летичівсього повіту. У зв'язку із захопленням Росією молдавських земель і переносом кордонів далеко на південь, Зіньків втрачає стратегічне значення як місто-фортеця, і починає занепадати. Останнім власником Зінькова був принц Август Вюртемберзький. У 1843 році він продав замок державній скарбниці. У другій половині ХІХ ст. замок використовувався для різних урядових і господарських потреб. Почалося з того, що у 1872 році державна люстраційна комісія передала замок у гарному стані зіньківській селянській громаді. Деякий час у замковому будинку розташовувалася “станова квартира” (стан – поліцейський округ): на першому поверсі була канцелярія станового пристава та приміщення для поліцейських урядників, середній поверх винаймав пристав під помешкання для своєї родини, а на верхньому був влаштований... город із квітником, бо, як розповідали люди, даху у третього поверху не було, й тому всю його поверхню засипали землею. Згодом по Зінькову хтось поширив чутки, що замкові башти от-от мають обвалитися й загрожують костелу та іншим будинкам, котрі стоять під горою. “Станову квартиру” звідти забрали, а селянська громада вирішила розібрати замкові мури. Місцевий уряд розпродував каміння із замку, а потім ті руїни, що залишилися, продали одному селянинові за 200 рублів із правом «забрати із замку все, що йому знадобиться». Він й розібрав рештки замкових споруд й навіть почав викопувати каміння з фундаментів. Значну частину замкових руїн розібрали у 1896 році мотивуючи тим, що, начебто, вони загрожували падінням. Якби не київський історик Орест Левицький та подільський краєзнавець Є.Сіцінський, які у 1898 році на власні очі побачили ті «розкопки», то від зіньківського замку не залишилося би й камінчика. Історики порушили це питання перед владою та вмістили у журналі «Киевская старина» замітку під заголовком «Истребление древнего замка в Подолии». Розбір каміння припинили, але вже надто запізно. Сьогодні територія замку являє собою нахилений у західному напрямку майданчик із слідами зруйнованих і засипаних оборонних споруд. Від замкових укріплень збереглися руїни південної вежі висотою в один поверх - найдавнішої частини фортеці, і 4 казематних приміщень, частково засипаних землею. Від колись могутньої фортеці збереглися лише руїни її найдавнішої частини – південної башти (на висоту одного поверху) та чотирьох казематних приміщень під фундаментом західного муру. Вражає товщина стін вежі – до 3,5 метра! Але найбільше дивує, що замок зазнав руйнації не з плином часу, та не під час бойових дій. Його знищили наприкінці XIX століття за рішенням... місцевої селянської громади. Від замку залишилися вже вище згадані рештки південної вежі. Ось так й втратили зіньківчани одну із старовинних пам’яток історії.В даний момент є тільки залишки однієї вежі.