Інтерактивна культурно-туристична мапа Хмельниччини

Після встановлення радянської влади у системі народної освіти міста відбулися докорінні перетворення. Були ліквідовані початкові училища та гімназії, а основними загальноосвітніми закладами стали школи. Поділялись вони на початкові, семирічні та середні (тобто десятирічні). Дівчата та хлопці навчались окремо (таке положення було ліквідовано лише у 1954 році). До того ж, до кінця 1930-х років школи відрізнялись за мовою викладання, тобто у Проскурові, наприклад, існували українські, єврейські, польські, російські школи. Така структура освітніх закладів відповідала тодішньому національному складу нашого міста, і надавала можливість представники чотирьох основних національних груп навчатись на рідній мові.

У перший рік радянської влади (1921 р.) розгорнули роботу 4 школи, у 1924- 25 навчальному році їх було вже 8 (4 українські, 3 єврейські та 1 польська школи). У 1927 році було відкрито ще одну українську та російську школи. Російська середня трудова школа отримала № 10 і прийняла переважно дітей військових і держслужбовців. Розташувалась вона у новозбудованому приміщенні по вулиці 25-го Жовтня, 61 (нині — Проскурівська, 61).

Ще до початку війни багатонаціональний поділ навчальних закладів був ліквідований (залишилися лише українські та російські школи), і школа № 10 стала просто середньою. У 1970-х роках у приміщенні школи після незначної перебудови розташувався міжшкільний навчально-виробничий комбінат. Нині він має назву навчально-курсовий комбінат. Перед його фасадом встановлена Дошка Пошани працівників освіти.

Нагадаємо, що серед вихованців школи був Вайсер Володимир Зельманович (1921-1943) — Герой Радянського Союзу. Народився у родині робітника, закінчив середню школу №10 у 1939 році. В армії з 1940 року, і з перших днів війни на фронті. У грудні 1943 року молодший лейтенант Вайсер був командиром екіпажу танка 111-ої танкової бригади. В цей час бригада обороняла станцію Чаповичі на Житомирщині від контрнаступу німецької армії, яка прагнула знову прорватися до Києва. 24 грудня танковий екіпаж Вайсера, утримуючи важливу стратегічну позицію, вступив у нерівний бій, в якому одразу знищив три танки та два бронетранспортери ворога. Але під вогнем противника машина нашого земляка запалала. За наказом лейтенанта поранені члени екіпажу залишили танк, а сам командир залишився у палаючій машині та продовжував бій, знищивши ще два бронетранспортери. Володимир вів бій до останнього снаряда, поки танк повністю не охопило полум’я. Останки відважного танкіста поховали на станції Чаповичі, а 25 серпня 1944 року Володимиру Вайсеру було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На приміщенні колишньої школи, де навчався Вайсер, на честь героя встановлено меморіальну дошку.