^ Наверх

Хмельницький обласний український музично-драматичний театр імені Михайла Старицького

Адреса: вулиця Соборна, 60. Веб сайт:theatrestaritsky.com.ua
Хмельницький обласний український музично-драматичний театр імені Михайла Старицького

Крайовий дер­жавний український драматичний те­атр ім. Г. І. Пет-ровського утворився в кінці лютого 1931 року в Новочер­каську. Як свідчать матеріали фонду Північно-Кавказького  крайвиконкому, що зберігаються в державному архіві Ростовської області, 28 лютого на за­сіданні президії крайвиконкому була прийнята постанова про надання дота­ції створеному українському пересувно­му театру. Восени він га­стролював у Мінеральних Водах, де в цей час лікувався «всеукраїнський староста» Г. І. Петровський, котрий час­то бував на виставах. Згодом він запросив до себе гру­пу провідних акторів, посприяв становленню молодого творчого колективу, давши власні кошти на розвиток театру, а невдовзі театр став носити ім'я Г. І. Петровського. Хоч називався театр драматичним, проте у своєму складі він мав оркестр з 18 чоловік, хор, балетну групу. В середині 1933 року театр ім. Г. І. Пет­ровського з основним своїм складом переїхав на Україну і з квітня наступ­ного року почав іменуватися Вінниць­ким пересувним робітничо-колгоспним театром. Продовжував ним керувати С. Чернявський, а художню частину очолив Г. Лаврик. Базувався колектив головним чином у Бердичеві, виїжджа­ючи до районів Вінницької, Житомир­ської, Київської та інших областей.

     Цікавим у житті театру став 1935 рік: в кінці січня весь творчий склад виїхав у відрядження до Києва. Після екскур­сії по театрах столиці вінничан прийняв народний артист УРСР Гнат Юра. Так був покладений початок шефству театру ім. Франка над молодими митцями По­ділля.  У лютому цього ж року на базі ко­лишнього робітничо-колгоспного театру було створено обласний український драматичний театр для постійного обслу­говування міст Вінниці, Бердичева, Кам'янця-Подільського, Проскурова, Ше­петівки, Могилева-Подільськоґо та ра­йонів області.

У формуванні і розвиткові молодого колективу велику роль відіграло шеф­ство франківців. До постановок бага­тьох п'єс, особливо радянських драма­тургів, були запрошені Г. Юра, К. Кошевський, художник М. Драк та з Хар­кова — О. Крамов. Видатні режисери, ставлячи спектаклі, давали практичні уроки майстерності, відточували худож­ні смаки, розвивали розуміння високого покликання театрального митця. Радіс­ним святом для артистів ставав завжди приїзд до театру таких незрівнянних акторів, як А. Бучма, Ю. Шумський, М. Донець, І.Паторжинський, М. Литвиненко-Вольгемут.

Театр почав свою роботу 1 березня 1935 року в Бердичеві виставою п'єси О. Корнійчука «Платон Кречет». Вибір п'єси був цілком закономірний: драма йшла на сценах багатьох театрів Укра­їни, у театрах братніх республік та за­рубіжних країн і стала однією із провідних п'єс часу. У 20-х числах травня 1935 року режисер К. Кошевський запро­сив на спектакль у Вінницю двох відо­мих виконавців ролі Платона Кречета — Юрія Шумського з Києва та Амвросія Бучму з Харкова. Виступи прославле­них майстрів стали для колективу теат­ру великою школою сценічної майстер­ності. Вони допомогли глибше, повніше уявити не тільки своєрідність характе­ру головного героя, а й різноманітність засобів його розкриття. Кожен з арти­стів знаходив у Платоні нові грані його індивідуальності. У виставі театру ім. Петровського Ю. Шумський почував себе у такій са­мій атмосфері, як і в Києві, тому колек­тивові виконавців не довелося перебу­довуватися  грунтовно.

Починаючи з 1936 року, до подолян систематично приїжджає для постановчої роботи народний артист УРСР Гнат Юра. Його своєрідним дебютом у театрі ім. Петровського стала вистава «Зако­лот» (інсценізація С. Поливанова одно­йменного роману Д. Фурманова), пре­м'єра якої відбулася 2 грудня 1936 року в Бердичеві. П'єса відображає один із епізодів громадянської війни в Серед­ній Азії — ліквідацію анархо-куркульського заколоту в частинах

Червоної Армії. Гнат Юра, який ставив «Заколот» у твоєму театрі вісім років тому, поклав в основу вистави петровців той самий задум — розкрити глядачеві героїзм во­їнів-патріотів — росіян, узбеків, каза­хів — героїзм справжній, простий у ви­явах, позбавлений всякого фальшивого позування  їй .

   Влітку 1938 року театр переводять до Кам'янця-Подільського — центру новоствореної області. Старовинний Кам'я-нець-Подільський зустрів митців не тільки самобутньою красою мальовни­чих скель, що обступили острівок Ста­рого міста з його неповторними вежами, фортечними стінами, мостами, не тіль­ки густою зеленню вулиць, парків і скверів, а й щирою увагою глядачів. Театр розмістився в хорошому при­міщенні й міг тепер широко, на повну силу розгорнути свою діяльність. 2 жов­тня п'єсою О. Корнійчука «Правда» він розпочав свій новий сезон і до кінця року показав три прем'єри — «Безта­ланну» І. Карпенка-Карого, «Вогні мая­ка» М. Карасьова та «Назара Стодолю» Т. Шевченка.  

У кінці 1939 року театр відзначив своєрідний ювілей — п'ять років роботи на Поділлі. Хоч мистецький шлях за його плечима ще не губився вдалині, та вже можна було говорити про певний творчий доробок: за цей час створено 42 нових вистави. У вересені 1939 року. Кам'янець-подільським митцям випала честь пред­ставляти українське радянське мисте­цтво на визволених західноукраїнських землях. Колектив театру виїхав до Станіслава (нині Івано-Франківськ) і по­казав там дві прем'єри — «Правду» та «Богдана Хмельницького» О. Корнійчу­ка. Вистави пройшли з великим успіхом.

   У червні 1941 року  театр ім. Петровського виїхав на гастролі до  Шепетівки, де його застала звістка про війну.  «Ми про­водили репетицію нової п'єси „Ка-мо",— згадує директор театру С. Черняв­ський.— чуємо: повітряна тривога, ду­мали—навчальна, виявляється—вій­на. І ми, артисти, з цього часу теж по­чали воювати тією зброєю, яка була з нами. Через Шепетівку проходили на фронт війська. Втомлені, змучені дале­кою дорогою, вони потребували не тіль­ки гаря-чої їжі, а й розваги, пісні, весе­лого жарту, їх треба було підбадьорити у ті важкі дні, коли ворог рвався вперед. Ми давали для них п'єси й концерти під відкри-тим небом, у міських садах, на імпровізованих підмостках». Відразу була ство-рена спеціальна програма, з якою артисти виступали у Шепетівському Будинку Червоної Армії, на агітпункті вокзалу, мобілізаційних пунктах . 

 25 листопада 1944 року обласна газета «Радянське Поділля» повідомила читачів, що виставою «Украдене щастя» І. Франка театр ім. Г. І. Петровського розпочав у Проскурові, новому обласному центрі, сезон 1944-1945 років. Від цього часу театр постійно працює у м. Хмель­ницькому. Улюбленими для багатьох хмельничан стали тоді Заслужені артисти України Н. Колосникова, Г. Фігурський, В. Карась, народний артист України Ян Жулкевський.      

  Сезон 1946 року те­атр ім. Петровського відкрив виставою комедії О. Кор-нійчука «Приїздіть у Дзвонкове», присвяченою актуальним проблемам мирного життя українського села.

Репертуар 40 – 50 років формувався відповідно до Постанов і рішень Комуністичної партії. Все ж у кінці 40-х і в 50-І роки ідей­но-творчий профіль театру визначився більш-менш чітко. Міцною основою ре­пертуару стає радян-ська п'єса. У 1949 році театр взяв участь у Все­союзному огляді вистав на сучасну тему. В першому турі він показав «В сте­пах України» О. Корнійчука, «Москов­ський характер» А. Софронова, «Машеньку» О. Афіногенова, «За другим фрон-том» В. Собка і «По той бік» А. Барянова. Комісія по проведенню огляду виз-нала найкращими роботами колек­тиву вистави «В степах України» та «Московський характер». Влітку того самого року ці та ще кілька спектаклів на сучасну тему були показані трудя­щим сіл і районних центрів Поділля.

В ювілейний рік в театрі підготовлено три нові вистави за мотивами українських народних казок: „Кругле слово”, „Козак крутивус”, „Лис Микита”. Завдання театру- виховувати без повчань і нотацій винахідливо залучаючи малюків у світ театральної вистави, вчити граючись, бо гра природна для дитини. Дорослі і діти поспішають в гостинний дім казок, щоб зустрітись з мистецтвом, яке творять ляльки за  допомогою людей- майстрів своєї справи, безпечно закохатись в стародавню і вічно молоду професію. 

    У 50-х  роках віддавши належне темі сучасності, театр не забував і про бага-ту класичну драматургічну спадщину.  У цей період хмельничани побачили понад 30 нових вистав, з них—8 п'єс українських дра­матургів, 12 — російських, 4 — народів СРСР, 5—зарубіжних. Крім того, зі сцени не сходили «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки – Основ'яненка, «Запо­рожець за Дунаєм» С. Гулака – Артемовського (див.додаток Б), «Майська ніч» М. Старицького (за М. Гоголем) (див.додаток В),  та деякі інші, котрі театр показував на гастролях і в області. У різні роки на театральних афішах з'яви-лись «Глитай, або ж Павук» (1949), «Пошились у дурні» (1950), «Вій» (за М. Гоголем, 1958) М. Кропивницького, «Наймичка» І. Карпенка-Карого (1949) ,  «Не судилось» (1953), «За двома зайця­ми» (1955), «Лиха доля» (1957) М. Старицького, «Повія»(1955) за П.Мирним. Поставлені загалом на високому мистецькому рівні, вони користувалися незмінним успіхом у глядачів, особливо на гастролях .

     У сезоні 1958—1959 років на рекламах театру ім. Петровського з'явилася невеличка дописка: «музично-драматичний». Це означало, що колектив його виступатиме ще в од­ному жанрі — музичній драмі і комедії. Вже влітку 1958 року на гастролях у Ка­захстані група режисера А. Каца почала працювати над музичною комедією Д. Суптелі та композитора О. Рябова «Шумить Дніпро». Перші кроки колективу, зроблені на новій мистецькій стежці, були ще, прав­да, не зовсім твердими. Ця невпевне­ність йшла не стільки від браку досвіду (театр і раніше пробував свої сили в музичних виставах), скільки від де­яких об'єктив-них причин: майже два се­зони оркестр мав у своєму складі лише 11 артистів, малочисельними залишали­ся хор та балет. 

     В репертуар театру включено вистави «Шумить Дніпро» Д. Сунтелі, «Весіл­ля в Малинівці» Л. Юхвіда, «На світанку» Г. Плоткіна, «Севастопольський вальс» О. Гальперіної та Ю. Аненкова, «Поцілунок Чаніти» Ю. Мілютіна,—усе це, зви­чайно, крім вистав класичного українського, російського і зарубіжного репертуару. І як тут не згадати постанов­ку «Макбета» В. Шекспіра, «Кар'єра Артура Уі» за п'є­сою Б. Брехтаї . 

А щодо класики української, то практично не вихо­дили з репертуару теат-ру такі вистави, як «Майська ніч» М. Старицького (див.додаток В),  , «Циганка Аза» О. Кобилянської (див.додаток В),   «Безталанна» І. Карпенка-Карого (див.додаток Д), «Ой не ходи, Грицю...» М. Старицького. Вони завжди мали успіх у Хмель­ницького глядача й скрізь, де побувли петровці на гастролях, а  це—Далекий Схід, Казахстан, Прибалти­ка і Білорусія, Урал і Центральна частина Росії, Мол­дова і практично усі області України. 

        Своєрідною несподіванкою для гляда­ча стала поява у 1968 році на сцені те­атру славнозвісного бравого солдата Швейка. Його «привели» сюди компози­тор В. Лукашов та драматург Д. Шевцов. Саме вони наважилися на матеріалі роману Ярослава Гашека «Пригоди бра­вого варяги Швейка в світовій війні» створити музичну комедію, втиснувши досить об'ємний матеріал у рамки трьох дій. Правда, автори мали вже перед со­бою досвід Гната Юри, який уперше на Україні інсценізував твір Гашека і зі­грав у виставі  головного героя. 

У 60-х роках у репертуарі театру дістали постійну «прописку» вистави за творами класич­ної літератури та музики — «У неділю рано зілля копала...» О. Кобилянської (іисценізація В. Василька), «Майська ніч» М. Старицького (за М. Гоголем), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Сорочинський ярмарок» М. Аваха та Л. Юхвіда (за М. Гоголем), Ханума» В. Константинова та Б. Рацера за мотивами п'єси А. Цагарелі. 

     У 80 – 90-х роках у театрі продовжують працювати заслужені артисти України Олена Демчук-Букатевич, Лариса Курманова, Лариса Власенко, Микола Валіловоць, прекрасна актриса Людмила Гущенко, провід­ні майстри сцени Микола Нелюба, Олександр Топоринський, лауреат обласної премії ім. Шевченка Леонід Диса, Тетяна Чайковська, Поліна Попач, Євген Санко та багато інших. Всього в театрі працює 68 творчих і 102 адміністративно-господарських працівників. У цей період вдалими стали вистави «Богдан Хмельницький» М. Старицького, «Орфей спускається в пекло» Т. Вільямса, «Квадратик неба синього» О. Штейна, «Сімейний уікенд» Ж. Пуаро. «Наталка Полтавка» І. Котляревсь­кого та ін.  

Новий крок у творчій роботі театру — хореографіч­ні вистави обдаро-ваного балетмейстера-постановника О. Шиманського «Планета кохання», «Українкою я на­родилася», «Кохання, кров і вогонь», «Есмеральда», «Віліси».

У різний час в театрі працювали відомі і талановиті українські режисери: С. Чернявський, А. Кац, Г. Лаврик, Ф. Бойченко, М. Яновський, М. Станіс-лавський, Д. Чайковський, А. Горчинський, М. Літко, В. Карпенко, художники Є. Пожар, Г. Маслій, чудові організатори театральної справи—Заслужені працівники культури України І. Брила,. Й. Фінкель, В. Цімар.

В сучасному репертуарі театру постановки української драматургії, твори зарубіжної класики та сучасні п’єси. З великим успіхом ідуть вистави «Ханума» А. Цагареллі в постановці заслуженої артистки України Л. Колосович, «Сто тисяч» за твором І. Карпенка-Карого постановка Д. Саричева, «Не такий як усі» О. Слаповського постановка Д. Гусакова, «Отель двох світів» Е.-Е. Шмітта постановка заслуженої артистки України Л. Курманової, «Як наші діди парубкували» В. Канівця постановка народного артиста України О. Мосійчука, «Фараони» О. Коломійця постановка заслуженого артиста України О. Топоринського, «Дерева вмирають стоячи» А. Касона, режисер-постановник – Г. Богомаз-Бабій, «Втеча з майбутнього» автор – М. Бортник-Гулевата, режисер-постановник – Д. Саричев, «Наречений із Єрусалиму» Йосефа Бар-Йосефа в постановці В. Борисяка, та інші не менш цікаві вистави.

Також мають успіх хореографічні вистави «Есмеральда» та «Роксолана» в постановці заслуженого артиста України О. Шиманського. Вистави «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького, режисер-постановник – заслужений діяч мистецтв України Г. Мельник та «Украдене щастя» Івана Франка, режисер-постановник – О. Сторожук – пройшли понад сто разів. Найменші глядачі мають можливість отримати задоволення від перегляду дитячих вистав: «Дюймовочка та метелик» автор – А.Яблонська, режисер-постановник – народна артистка України Таіса Славінська, «За щучим велінням» М, Кропивницького, режисер-постановник – народний артист України О. Мосійчук, «Попелюшка» Т. Габбе, режисер – постановник В. Борисяк, «Світлофор моргайко» автор Я. Мер, режисер-постановник заслужений діяч мистецтв України Г. Мельник, «Велике жабення» автор Л.Устінов, постановка О.Саркісьянца.

Рішенням ХХ сесії Хмельницької обласної ради від 25 березня 2009 року Хмельницькому обласному музично-драматичному театру присвоєно ім’я видатного українського письменника та драматурга Михайла Старицького, творчість якого тісно пов’язана з Поділлям, зокрема він писав про нього, відтворивши історичні події національно-визвольної боротьби у п’єсі «Оборона Буші» (дотепер ім’я основоположника українського театру не було присвоєне жодному театрові України). А у 2012 році за високі творчі досягнення та мистецький рівень театру ім. М.Старицького надано статус «Академічний».

Нині ж колектив театру ні на хвилину не припиняє творчий процес,театр продовжує створювати нові постановки, які були б цікаві глядачам.

 

Джерело: 1. Скорський М. А. Хмельницький український музично-драматичний театр ім. Г.І. Петровського – Київ, 1981. 2. Культура Поділля: історія і сучасність.Матеріали ІІ науково – практичної конференції до 500 – річчя Хмельницького. – Хмельницький, 1993. 3. Слободянюк П. Я. Культура Хмельниччини. – Хмельницький, 1995. 4. Хмельницький український музично – драматичний театр ім.Г.І.Пет-ровського. – Хмельницький, 1991. 5. Хмельниччина: роки становлення та поступу(1937 – 1997). Матеріали всеукраїнської наукової історико – краєзнавчої конференції. – Хмель-ницький, 1997. 6. Хмельницький обласний український музично-драматичний театр ім. Михайла Старицького - [Електронний ресурс]: - Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/