^ Наверх

Будинок артистів

Адреса: вулиця Грушевського, 85
Будинок артистів

Цей триповерховий будинок відомий серед старожилів як “будинок артистів”, тому що був побудований саме для працівників культосвітніх установ. Так, наприклад, у квартирі №9 до 1965 року жив відомий композитор і диригент, один з перших заслужених артистів республіки Микола Іванович Радзієвський, творче життя якого склалося не так просто і безхмарно. Радзієвський Микола Іванович народився 27 листопада 1884 року в селі Ерках на Черкащині в родині вчителя. В сім років Микола осиротів, але завдяки турботам свого діда закінчив гімназію і математичний факультет Київського університету. Але математиком Радзієвський не став — перемогло захоплення музикою. Ще в дитячі роки майбутній композитор проявив здібності до музики, у студентські роки він вже добре грав на багатьох народних інструментах і почав писати музику, а після 1909 року продовжив навчання в Московській консерваторії по класу композиції і теорії у відомого педагога-музиканта С.Танєєва (його учнями були також С.Рахманінов, А.Скрябін, Р.Глієр і ін.). Новий етап у житті Радзієвського почався з 1918 року, коли в розпал боротьби за становлення Української Держави він став працювати диригентом в Українському театрі Севастополя. В 1920-х роках Микола Іванович живе вже в Києві, де організував унікальний оркестр народних інструментів “МИК”, а незабаром прийняв запрошення на посаду диригента в Київський театр опери і балет, також його обрали членом правління музичного товариства ім. Леонтовича. В ці роки Радзієвський написав свої кращі твори: увертюри “Сагайдачний” і “Фантастична поема”, тріо для скрипки, альта і віолончелі, пісні і романси на вірші українських поетів. В 1930 році відомому композиторові України присвоїли звання заслуженого артиста. Але недовго тривала “зоряна година” щирого патріота української музики. В 1930-х роках у СРСР сталінські ідеологи на всіх “національно налаштованих” діячів культури починаються гоніння, під які потрапив і Радзієвський. В 1934 році Миколу Івановича звільнили з київського театру та направили в Маріупольський оперний театр (подалі від столиці), а з 1935 року перевели у Вінницю. В 1939 році Вінницький оперний закривають, а відомому українському диригентові пропонують “добровільно” залишити Україну і переїхати в Новосибірськ для роботи в новоствореному оперному театрі. Правда, через рік, у травні 1941, Радзієвський повернувся в Київ і зумів влаштуватися диригентом оперної студії при консерваторії. Почалася Велика Вітчизняна війна. В окупованій столиці України німецька влада розшукала Миколу Івановича і запропонувала відновити роботу в театрі, не забувши при цьому приставити до нього для нагляду за репертуаром свою людину. Шовіністична схильність цього арійського “інструктора” і його постійні вимоги, аби репертуар був виключно з творів німецьких композиторів, один раз вивели із себе нашого диригента, і той вигнав німця з репетиції. В результаті Микола Іванович потрапив у немилість до окупантів, і йому довелося разом з родиною таємно бігти з Києва в далеке село, де і ховатися до приходу Радянської Армії. Після звільнення Радзієвському несправедливо прикріпили клеймо “німецького прислужника”, і тому про роботу в київському й іншому великому театрах можна було забути. Прийняли опального композитора і диригента в Проскурові. В 1946 році Радзієвському дали маленьку квартиру і надали посаду диригента театру ім. Петровського. І відомий музикант залишився в нашому місті назавжди. Працював у театрі, з 1947 року став художнім керівником обласної філармонії. В 1953 році Радзієвський вийшов на пенсію, але ще десять років очолював хор міліції, що, до речі, за своїм художнім і технічним рівнем став кращим у місті й області, та й у республіці займав одне з перших місць. Крім того, Радзієвський в ці роки постійно очолював жюрі багатьох обасних фестивалів, брав участь в семінарах подільських композиторів, тісно співробітничав з обласним будинком народної творчості. Помер Микола Іванович Радзієвський 27 травня 1965 року. Лише через два десятиліття ім'я музиканта було відновлено в пам'яті нації. Його ім'я внесене в Українську енциклопедію, в енциклопедичний довідник “Митці України” (1992), біографічний довідник “Мистецтво України” (1997). У червні 1997 року на будинку №85 на вулиці Грушевського з ініціативи музичного союзу була встановлена меморіальна дошка на честь проживання тут композитора Радзієвського.

Джерело: Єсюнін С.М. Прогулянка Проскуровом. Історичні нарис. – Хмельницький, 2008. – С.116-117.