^ Наверх

Сквер імені Тараса Шевченка

Адреса: вулиця Проскурівська, 40
Сквер імені Тараса Шевченка

Сквер імені Тараса Шевченка — парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення в Україні. Cквер, розташований у центрі міста Хмельницького, між вулицями Проскурівською, Володимирівською, Театральною та Грушевського. Улюблене місце відпочинку багатьох хмельничан, особливо молоді та дітей. У парку розташований пам'ятник Тарасові Шевченку, фонтани, дитячий майданчик.

Історія місця, де розташований сквер

Протягом XV–XVIII століть місцевість, де нині розкинувся сквер, була околицею Плоскирова. Тут височів невеликий дубовий гай, а навколо простягався луг, який місцеве населення використовувало як місце випасу домашньої худоби.

За генеральним планом забудови Проскурова 1824 року, на місці, де розташовувався гай, мала розташуватися «велика торгова площа». Частину дубів для цього спиляли, по периметру площі побудували крамниці та склади, а в центрі залишили місце для торгівлі з возів. Площа отримала назву «Хлібна» і стала основним місцем проведення торгів і ярмарків у Проскурові. Торги проходили щотижня по п'ятницях і неділях, одноденні ярмарки — 14 разів на рік, так званий «річний ярмарок» проводився з 5 по 12 червня. У ці дні Хлібна площа та прилеглі вулиці були напрочуд жвавими: до міста для торгівлі приїжджали поміщики, купці, ремісники, селяни. Також працювали численні атракціони, виступали бродячі актори, іноді приїжджав цирк або зоопарк. Приймали відвідувачів і численні харчевні.

З часом Проскурів розростався, і Хлібна площа стала занадто малою для проведення ярмарків. У 1888 році міська влада прийняла рішення перенести головну торгову площу ближче до вокзалу — на пустир, де нині розташована міська лікарня. Хлібну площу віддали для розквартирування підрозділів 46-го Дніпровського піхотного полку. Торгові крамниці і склади було переобладнано під казарми, а ярмаркову площу пристосували під плац. Саме на цьому плацу під час служби у Проскурові марширував майбутній російський письменник Олександр Купрін.Олександр Купрін прослужив у Дніпровському полку майже чотири роки, бажав зробити кар’єру штабного офіцера, та після невдалої спроби восени 1893 року вступити до академії Генерального штабу, він залишає армію.

У 1893 році 46-й полк переїхав у новопобудовані казарми за залізницею (район Дубове). Колишня Хлібна площа стала безлюдною. Але ненадовго...

У 1895 році проскурівська міська управа одноголосно схвалила пропозицію — на місці торгової площі організувати міський сад. Знесли частину крамниць, спланували алеї, почали насаджувати дерева, спорудили огорожу. Роботи з благоустрою саду завершилися в 1902 році. Відзначимо, що тодішня влада Проскурова підтримували міський сад у гарному стані. Так, у 1913 році була виділена значна сума на влаштування “дитячого саду” (тобто дитячих ігрових майданчиків) і будівництво двох альтанок. У цьому ж році місцева Дума звернулася в “Комісію зі святкування 300-річчя Імператорської родини Романових” із клопотанням про перейменування міського саду в “Романовский”. Подальша доля цього прохання невідома. Скоріше за все, пропозицію проскурівчан було відхилено. Так само безрезультатно завершився проект спорудження на території саду головного міського Собору. Питання про його будівництво постало ще у 1890-х роках. У 1902 році міська Дума прийняла постанову: “Отвести безвозмездно под постройку Собора часть городского сада вплоть до Миллионной улицы (нині вул. Театральна — авт.) участок земли в 1260 кв. сажень, а для подъезда к Собору площади вплоть до Коммерческой улицы (нині вул. Грушевського — авт.) в 450 кв. сажень”. У 1904 році була побудована тимчасова каплиця, у якій розмістили ікону Олександра Невського, а от заплановане спорудження собору так і не почалося — у міському бюджеті не знайшлося коштів.

У перші роки радянської влади сад перейменували на “Парк культури і відпочинку імені Коцюбинського”. Встановили нову огорожу, побудували парадний вхід, відкрили шаховий павільйон і читальний зал, у 1940 році завершили спорудження кінотеатру ім. Чкалова, за яким облаштували літній танцювальний майданчик.

У роки Великої Вітчизняної війни, під час окупації, кінотеатр і парк продовжував працювати за своїм призначенням, але лише перші два роки. Наприкінці 1943 року стан німецьких військ на фронті ускладнився, і окупантам було вже не до розваг. Узимку 1943-44 років, коли фронт наблизився до Проскурова, у кінотеатрі був обладнаний госпіталь для німецьких солдатів. Поранених, що вмирали, ховали дещо лівіше тильного боку кінотеатру. До речі, сумну традицію використовувати парк як цвинтар започаткували аж ніяк не німці. Перша могила тут з’явилася ще перед війною – у грудні 1938 року з того ж, тильного боку тоді ще недобудованого кінотеатру, був похований командарм Проскурівської армійської групи Єлисей Горячев, який, опинившись під тиском сталінської репресивної “машини”, покінчив життя самогубством. У 1944 році, вже після звільнення Проскурова, поховали загиблого льотчика Лева Шестакова і ще декількох воїнів. От такий був у парку симбіоз “культури та відпочинку” і, по суті, невеличкого цвинтаря.

Ще один цікавий епізод із військової біографії парку — у 1942 році тут впав німецький винищувач “Месершміт” — льотчик намагався дотягнути несправну машину до проскурівського аеродрому (розміщався уздовж вул. Пілотської), але, втративши висоту, лише в останню мить зумів так спланувати  літак на дерева парку. І сам залишився живий, і городяни не постраждали.

У повоєнні роки була проведена корінна реконструкція парку — у 1948 році могили Шестакова, Горячова та ін. перенесли в інші місця (на меморіал “Вічний вогонь” і військовий цвинтар), у 1950-х роках алеї парку заасфальтували, відкрили літній кінотеатр на 900 місць, атракціони, а також дитячий кінотеатр “Малятко” – у невеличкій дерев’яній будівлі.

Чергова реконструкція парку імені Коцюбинського пройшла наприкінці 60-х – початку 70-х років: були знесені довгі одноповерхові будинки праворуч та ліворуч від кінотеатру, в яких розміщались швейне ательє і взуттєва фабрика, розібрані “Малятко”, літній кінотеатр, танцмайданчик. Разом з тим, у 1966 році був відкритий новий дитячий кінотеатр “Зірочка”, будівля якого розташовувалась на місці нинішнього естрадного майданчика. У другій половині 1980-х знесли й “Зірочку”. Все це дозволило значно розширити територію парку, насадити нові породи дерев і чагарників, створити ландшафтні композиції, відкрити фонтани. Правда, при цьому парк незабаром чомусь став іменуватися сквером.

У 1992 році у східній частині парку був урочисто відкритий пам’ятник Т.Шевченку, а через якийсь час на честь Кобзаря перейменували і сам сквер, і кінотеатр. Нині сквер ім. Шевченка має площу зелених насаджень — 24696 кв.м, квітників — 1436 кв.м, його дитяче містечко прикрашають скульптури, створені художником Миколою Мазуром.

З квітня 2001 року скверові наданий статус пам’ятника садово-паркового мистецтва місцевого значення.

Видова та вікова структура насаджень скверу

Станом на 2008 рік у сквері було обліковано 506 дерев 24 видів та 620 чагарників 20 видів.

Основу насадження становлять листяні рослини (хвойних лише 20%). Найбільше поширені: гіркокаштан звичайний, ясен звичайний, липа дрібнолиста, береза бородавчата, клен гостролистий та явір.

Найбільш поширені дерева у віці 61-89 років, але є і рослини, яким по 100–120 років.

У травні 2013 року навколо пам'ятника Шевченку за кошти благодійників було висаджено алею із 26 сакур, кожна з яких отримала власне ім'я.

Джерело: 1. Єсюнін С. Прогулянка Проскуровом: історичні нариси / Сергій Єсюнін. — Хмельницький : Мельник А. А., 2008. — 168 с. 2. Дудин Р. Видова та вікова структура насаджень скверу імені Т. Г. Шевченка у Хмельницькому / Р. Б. Дудин // Науковий вісник НЛТУ України. — 2008. — вип. 18.6. — С. 35-38. 3. Сквер імені Тараса Шевченка (Хмельницький).- [Електронний ресурс]: – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Сквер_імені_Тараса_Шевченка_(Хмельницький).